28 листопада 1943 року розпочалася знакова Тегеранська конференція – зустріч лідерів трьох союзних держав антигітлерівської коаліції: Сталіна, Рузвельта та Черчилля.
Попри зовнішню демонстрацію єдності та спільної мети – розгрому гітлерівської Німеччини, насправді між учасниками існували глибокі протиріччя та відмінності у баченні майбутнього повоєнного світового порядку.
І Сталін вдало скористався цими розбіжностями, аби домогтися вигідних для СРСР домовленостей та поступок.
Підозрілість та закулісні ігри Сталіна
Сталін переймався власною безпекою та не довіряв західним союзникам. Йому вдалося переконати Рузвельта оселитися в будинку радянського посольства, фактично поставивши американського президента під своїм контролем.
Внаслідок цього Сталін отримав можливість шпигувати за Рузвельтом та проводити з ним приватні перемовини, під час яких американський лідер часто йшов йому на поступки.
Натомість Черчілль, який оселився окремо, опинився в менш вигідному становищі. Британський прем’єр швидко усвідомив, що не може покладатися на підтримку Рузвельта у перемовинах зі Сталіним.
Охорона Сталіна наполягала на ретельному обшуку будівлі британського посольства перед його візитом – черговий прояв надмірної підозрілості.
Домовленості та поступки Сталіну
Сталіну вдалося домогтися від західних лідерів конкретних поступок:
- Початок операції «Оверлорд» (відкриття другого фронту у Франції) не пізніше травня 1944 року
- Згода на радянську окупацію Східної Європи та країн Балтії
- Повернення до складу СРСР Західної Білорусі та Західної України (в межах 1939 року)
- Визнання претензій Сталіна на частину Східної Прусії та порт Кенігсберг
Натомість Сталін лише пообіцяв оголошення війни Японії після розгрому Німеччини – поступка, яка не коштувала СРСР жодних реальних втрат.
Рузвельт та Черчілль не наважилися чинити Сталіну відкритого опору, розуміючи складність протистояння Червоній армії у Східній Європі. Вони розраховували якнайшвидше завершити війну в Європі та уникнути нового глобального конфлікту.
Проте повоєнна реальність довела хибність цих розрахунків. Сталін використав тимчасову слабкість Заходу, аби розбудувати власну сферу впливу у Східній Європі.
І лише через кілька років розпочалася «холодна війна» між Радянським Союзом та західними демократіями.
Отже, попри демонстративну єдність «великої трійки», Сталіну вдалося майстерно скористатися наявними протиріччями та тимчасовою слабкістю західних союзників.
В результаті він досягнув вигідних для СРСР домовленостей у Тегерані, фактично випередивши західних лідерів на дипломатичній арені.
Підписуйтесь на один з найкращих каналів про історію: Історія Без Міфів